Обласний конкурс дослідницьких
робіт «Шевченко - явище незбагненне» Напрямок дослідження«Компаративний простір творчої
спадщини Т.Г. Шевченка»
Тема
дослідницької роботи: «Твори Тараса
Шевченка у різних видах мистецтва»
Мета
роботи: формувати сприйняття творчості Т.Г. Шевченка у компаративній площині;
розкрити розуміння духовної єдності, національної своєрідності різних видів
мистецтва у творах Тараса Шевченка в культурно-історичному розвитку
суспільства.
В історичному розвитку України
Шевченко – явище незбагненне як своєю обдарованістю, так і місцем у
літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю
Шевченко – виняткове явище також у світовій літературі. Трагічно важкий шлях
Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином
мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у
царині людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи
професорам та книжковим ученим».
Революційна
творчість Шевченка була одним із головних чинників формування
національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на
різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.
Слово вічне, слово невмируще своєю правдою,
невідцвітне художньою красою - це і є Тарас Шевченко - геній, духовний янгол
українського народу.
Шевченко відіграв важливу історичну роль
у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру
української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа
сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний
лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси,
театру тощо.
Попередники Шевченка в українській
літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу
народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це
використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і
літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися
діалектних, вузькомісцевих елементів.
Норми української літературної мови,
створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела
великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він
відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у
своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
Шевченко перший в українській літературі
виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття
й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Шевченко
є основоположником нової української літератури і родоначальником її
революційно-демократичного напряму.
Саме в його творчості повно розвинулися
ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої
половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже
властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка.
Попередники великого поета в українській
літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от:
знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як
грізний суддя і
викривач усього
самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму.
У його творах змальований новий
позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті
народу.
Творчість великого народного поета
внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих
досягнень світової літератури.
Шляхом Шевченка пішли найвидатніші
передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний,
Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.
Літературна спадщина Тараса Григоровича
Шевченка - це збірка "Кобзар", дев'ять повістей, п'єса "Назар
Стодоля", кілька уривків інших драматичних творів, щоденники та листи.
Геній Шевченка стає могутнім рушієм процесу становлення української культури. У
невеликих за обсягом творах Тарас Григорович зумів охопити питання, що
хвилювали народ. Про що б не писав поет, у центрі його уваги - знедолена,
скривджена проста людина.
Значення й актуальність творчості Тараса
Григоровича Шевченка - це передусім значення його "Кобзаря", який
збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами й жанрами,
ритмами й віршовими розмірами, тропами й стилістичними фігурами. У цій книзі
зображено минуле й сучасне українського народу, його історія та географія,
побут та мораль.
Тарас Григорович є основоположником
сучасної української літературної мови. Він, продовжуючи справу, розпочату
І.П.Котляревським, довів усьому світові, що український народ має свою
національну культуру.
Народ, природа, життя, праця становлять
для Шевченка невичерпне джерело прекрасного. Усе, до чого торкаються руки
трудівника, оживає, сповнюється красою і значущістю. Уявлення про працю як
благо людини в концепції Тараса Григоровича органічно зливається з поняттям
добра. Усе прекрасне і добре, за Шевченком, твориться в житті на основі
трудового діяння. Сама людина стає прекрасною в тій мірі, у якій вона вносить
свою частку творчої праці в працю суспільну.
Найгостріші соціальні драми і найтонші
нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилин розпачу, що їх теж
знав поет, смутки знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської
гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні
вибурхи прометеївського титанізму, - все клекоче , все скипілося в художню
цільність поезії Шевченка, від початку до кінця перейнятої вогнем, може,
насильнішого поетового почуття:
"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю!"
Саме з цієї любові виросла правдива,
вогненна творчість Шевченка, саме це ніякими стужами не остуджене синівське
почуття й живило той дух протесту, бунтарства, антикріпаччини, яким наснажена
Шевченкова душа. З її тираноборської суворості, у спалахах грозових її
розрядів, в усій величі постає образ поета - борця, поета-революціонера.
Поезія Шевченка з'явилася на гребені
віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів, голос тих, що
вже почували потребу "громадою обух сталить".
Улюблений герой Шевченкових поезій - витязь
народний, повстанець гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонником
рідного краю, носієм народної правди й честі.
Вістря відомої Шевченкової сатири, -
зброї, що ставала в його руках такою несхибною, - спрямоване передовсім проти
різних утискувачів, прийшлих і доморощених, проти царів та їхніх сатрапів,
проти поміщика, чия кріпосницька сваволя не знає меж, проти душителя й
запроданця, що "за лакомства нещаснії" ладен в зректися від
найсвятішого.
Шевченка не без підстави називають
революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він од
літературних канонів, хоча навряд чи він ставив собі на меті свідомо руйнувати
усталені художні форми. Словесні експерименти були не для Шевченка. Вроджене
чуття прекрасного, чуття гармонії підказували художникові ті шляхи, якими треба
було йти, щоб, незважаючи на притиски, нормативи, продираючись крізь хащі
літературних умовностей, нести людям своє свіже, вільне, справді розкріпачене
слово.
У нього з'являється незнана доти,
оригінально шевченківська композиція поеми, до невпізнання змінюються відомі
раніше літературні жанри, з класичними ямбами та хореями поет поводиться зовсім
вільно, його поетична метрика різноманіття віршових розмірів ще й сьогодні
приводять у захват дослідників, завдають клопоту перекладачам. Своєю мелодикою,
ритмічною віртуозністю поезії Шевченка створюють авторові славу одного з
наймузикальніших поетів світу. У своїх стихійній силі творця він, здається, не
хотів знати ніяких законів, крім тих, що диктували йому його власна мистецька
інтуїція, сила задуму, вогонь темпераменту. Бурхлива поетична експресія, що
переповнює його спадщину, не мирилася, з будь-якими обмеженнями, зносила на
своєму шляху всі загати умовностей.
Поет всюди залишається господарем свого
настрою, кожним своїм рядком, кожним словом вигранює, вивершує мистецький світ
основного задуму. Цільність всіх його творів досягається не одноманіттям
засобів та художніх прийомів, а якраз умінням природно, з винятковим
артистизмом поєднати речі, здавалося віддалені одна від одної, вірогідно
зблизити їх в рядках гармонійних асоціацій, зімкнути в єдиний образний лад
грубий прозаїзм вислову і піднесеність заклику чи розважний тон філософського
роздуму. В цьому проявляється незаперечна Шевченкова близькість до музики.
Шевченка справедливо називають поетом
слова, пензля та співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві
постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й
належить він до числа наймузичніших поетів світу. Тож не дивно, що переважна
більшість поетичних творів Шевченка дістала друге, музичне життя. На тексти й
мотиви "Кобзаря" композитори створили близько 500 творів. Засобами
малярства, графіки, скульптури образ Шевченка та героїв його творів змалювали
сотні митців.
Тарас Шевченко - не тільки поет, а й
драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист,
художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину - понад
тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний.
Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори
живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього
життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково
в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у
копіях, що їх виконали художники ше за життя Шевченка.уявлення про мистецьку
спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених і досі не знайдених
робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр.
й територіально пов*язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами – це
портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні
пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також
аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих
аркушах білого, кольо- рового та тонованого паперу різни розмірів, а також у
п*ятьох альбомах.
Ретельне
вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у
спеціальному музеї, публікація їх в академічному виданні (1961-1964) дали змогу
об*єктивно оцінити великий за обсягом і значний за мистецькою вартістю доробок
художника періоду заслання. Незважаючи на
царську заборону, Шевченко в роки недолі працював багато плідно в усіх
властивих йомуй раніше жанрах. Всього відомо 124 завершені твори й 220 екскізів
та начерків, створених тоді. Змінилися тільки співвідношення між жанрами,
питома вага кожного з них у загальному доробку митця. Найплідніше він працював
у жанрі пейзажу – цьому великою мірою сприяла участь в Аральській і
Каратауській експедиціях. Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру
нашвидку – звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у художніх альбомах.
Ці рисунки дуже лаконічні, часто це лише контури або контур з незначною
штриховкою. Деякі пейзажі часу Аральської експедиції Шевченко завершував вже в
Оренбурзі за олівцевими рисунками з помітками “для пам*яті”, а частіше
покладався на свою вийняткову зорову пам*ять.
Творчість Шевченка, яка має не тільки
літературно-мистецьке, а й величезне суспільне значення, і є завжди актуальною.
З 1918 року вшанування пам’яті Великого
Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Було відкрито пам’ятники
поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого
Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському
університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори,
відкрито Державний музей Т.Г.Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам
і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.
Починаючи з 1962 року, щорічно
присуджуються Державні премії України імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури і
мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні такі
відомі українські поети і прозаїки як Павло Тичина, Олесь Гончар, Павло
Загребельний, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Григір Тютюнник, Юрій Збанацький,
Павло Майборода, Андрій Малишко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола
Вінграновський, Василь Стус та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї
Т.Г.Шевченка відзначалися в усіх державах світу. У багатьох державах вийшли
переклади "Кобзаря" національними мовами. Таким чином, Шевченко став
одним із символів України в очах світової спільноти.
Кожний, хто глибоко вивчає творчість
великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення.
Шевченко - явище унікальне. Тарас...
Говоримо: Тарас - і немає такого українця, який би не знав, про кого йдеться. У
цьому імені вся наша історія, усе буття, уява і найпотаємніші сни.
"Тарас" у перекладі з грецької означає: бунтар. Бунтарство, і
справді, є невід’ємним мотивом неспокійного, штормового моря шевченківської
поезії. Він - вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і
хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої
могили на Україні нема. Вона - немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки
запалювали сторожовий вогонь.
Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським
і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, “вікове
горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не
прорізалося своїм художнім голосом”. Були окремі літературні спроби, але
настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали
панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним
викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії
порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому “Кобзар” і має планетарне
значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної
культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю
демократизував європейську та світову літературу.
Переступивши поріг третього тисячоліття,
ми усвідомлюємо, що маємо національну самостійність, національну
самосвідомість, національну мову, національну культуру, національну
ментальність, волю до здійснення національної мети, національну державу.
Нарешті відчуваємо себе не натовпом, що змушений жити на певній географічній
території, а народом, спільнотою громадян. Ми продовжуємо змінюватися і
розвиватися, ми відчуваємо себе справжніми господарями на своїй рідній землі,
про що мріяв колись Тарас Григорович.
Шевченко
— центральна постать не лише в історії української літератури, а й у всьому
культурному житті України. У Шевченкові ми і зараз бачимо нашого сучасника і
соратника, він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, бо слово це
звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає
до дружби і творчого співробітництва народи світу.
Список
літератури
1. Боллшаков Л. Повість про вічне життя.
– К., 1990.
2. Бабишкін О. Шевченкова слава. – К.,
1989.
3. Історія світової та української культури.
– К., 2000.
4. Історія української та зарубіжної
культури / За ред. І.Козири. – К., 2001.
5. Культура українського народу. – К.,
1994.
6. Смілявська В. Святим огненним словом.
– К., 1990.
7.
Корнійчук О.Є. Критико-біографічний нарис.-К.,1955
8. Тарас
Шевченко. Живопис, графіка – К., 1986
ДОДАТКИ:
Підготувала
вчитель української мови та літератури
Жилякова Т.В.
2013р
